У 2014 ми нічого не знали і нам було страшно.
У 2014 ми раділи джгутам і самопальним підсумкам аптечок, бо не було НІЧОГО.
У 2014 ми передавали дрантивого "бобіка", і він називався "каретою швидкої допомоги"
У 2014 ми рахували гуманітарну допомогу ящикам туалетного паперу та пачками сигарет.
У 2022 ми були готові, але нам все ще було страшно.
У 2022 ми почали сотнями відправляти на фронт тактичні аптечки за найвищими натівськими стандартами і комплектувати їх якісними складовими.
У 2022 ми відправляли на фронт реанімобілі, вантажівки та десятки інших авто.
У 2022 ми рухавали ящики з дронами, теплаками та іншою дороговартісною технікою.
У 2025 ми розуміємо, що ніфіга ми не готові, бо виклики випереджають нашу готовність. Але ми більше не боїмося.
11 років війни, три з яких - повномасштабна.
11 років ми стримуємо "фтарую армію міра", протидіємо ядерному монстру, стоїмо не завдяки, а всупереч.
Хіба ще є щось, чим нас можна злякати?
Сьогодні - треті роковини повномасштабки.
Як і чим їх відміряти? Перемогами? Втратами?
Запитань більше, ніж відповідей.
Та є одне і незмінне, в чому ми точно впевнені: наша Перемога. І все - заради цього.
